Неділя, 25.02.2018, 09:02
Ви увійшли як Гість | Група "Гості" | RSS

Вас вітає Калинівський навчально-виховний комплекс Городищенської районної ради Черкаської області

Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 33
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу

Історія школи

СТАНОВЛЕННЯ Й РОЗВИТОК ОСВІТИ У СЕЛІ КАЛИНІВКА ГОРОДИЩЕНСЬКОГО РАЙОНУ

   Упорядник: Очеретяна Л.В.

       Однією з цікавих сторінок історії села Калинівка є становлення і розвиток освіти.

    Письменних людей у селі до половини XIX століття було дуже мало. Осадчому Йосипу Пудовичу (учителю, директору Калинівської школи у 1929 – 1947 роках) в 1900-1905 роках доводилося бачити письмові документи, датовані 1863-1864 роками,  так звані «Духовні завіщання» про розподіл рухомого й нерухомого майна між окремими членами родини. Писав їх селянин Шпиця Данило,  господарі ж, що розподіляли своє майно, й сільський староста були неписьменними й руку свою «прикладали», роблячи на папері знак  + (хрест). Це замінювало власноручний підпис і стверджувалось символом хреста перед Богом і людьми.

      Школа  як установа, де навчалися грамоти, була організована на селі після реформи 1861 року. Вона містилась при Розправі (назва сільської управи). Приміщення Розправи містилось в центрі села, недалеко від церкви  на місці,  де зараз знаходиться приміщення колишнього  дитячого садка.  Воно було збудоване з грубого дубового матеріалу в зруб. Дах був напущений на фасадний бік і його підтримували дубові колони – суцільні дубові кругляки діаметром  1 метр.

     Вхідні двері (посередині передньої стіни) вводили в сіни. Двері з сіней ліворуч  вели у велику кімнату, яка звалась «зборня». Тут проводились сходки, або зібрання. Двері праворуч  вели в «казначейську», де стояла скриня з грішми, які збиралися як податки з населення, тут же сидів писар і «приймав» людей староста. Прямо з сіней, як у комору, вели двері в «холодну». Це була страшна кімната, місце катувань всіх, хто провинився перед начальством.

     У зборні, коли не було сходки (зібрання) і коли  було не багато п’яних, що у всяких справах приходили до старости та писаря, велося навчання.

Тут, попід стінами, стояли довгі лавки, за якими сиділи діти. Учителями були найчастіше попівські сини або дочки, які закінчували духовні семінарії, бурси або жіночі єпархіальні училища. А вже з 1890 року траплялися учителі з селян: це були грамотні солдати, дячки або паламарі.

      Навчання грамоти велося методом: Аз, буки, вєді, глаголь, добро і т. д. Перш за все потрібно було засвоїти алфавіт за цими назвами  літер. На це відводилось 3 місяці часу (від Покрови до Різдва). Після Різдва учні приступали до вивчення складів: Буки + Аз =Ба. Як це зрозуміти, щоб звуковий комплекс «Буки + Аз» давав в результаті склад «ба», ніхто зрозуміти не міг, а  школярі  мусили це «зрозуміти». Діти вивчали цю премудрість хором, голосно викрикуючи: Буки-Аз – Ба; Вєді-Аз – Ва і т. д. Ніяких інших пояснень учитель не давав. Діти засвоювали цю грамоту шляхом зорової пам’яті  за розташуванням літер. Таке навчання велося всю зиму за стабільною книжкою, яка звалась «граматка» і була складена церковно-словянським алфавітом.

      Після засвоєння складів  на другий рік навчання переходили до читання. Матеріалом для читання був текст молитов, який вивчався напамять.  На другий рік навчання школярі починали писати цифри. Писали на грифельних дошках, що їх мав кожен школяр. І лише на третій рік школярі починали писати вибрані псалми із Псалтиря «Часослов». До Псалтиря рідко хто досягав: переважна більшість учнів  з різних причин залишала школу.

        Школа з навчальною програмою, де вводилась лічба й вивчення російської мови, почала працювати в селі з 1880 року.

        Окреме приміщення церковно-приходської школи було збудовано біля Розправи в 1892 році. Цю школу збудував син поміщика Антона Цвіткова – Митрофан Антонович Цвітков.

         Це був період розпаду «дворянських гнізд», коли окремі представники дворянства переймались ідеологією різночинців, ідеями меценатства. Таким був молодий Цвітков. Він збудував школу, відпускав кошти на утримання учителя, завів бібліотеку у школі, дбав про забезпечення школярів  канцприладдям.

        Навчання у цій школі  велося 4 роки: підготовча група, І, ІІ, ІІІ групи. Перший випуск школярів, що закінчили ІІІ групу, було зроблено в 1895 році. Із школи було випущено 4 хлопці, яких Цвітков забрав у своє господарство і призначив до різних робіт: писарем, помічником економа, кухарем та лакеєм. Навчалися в цій школі в одній і тій же кімнаті при одному вчителеві. Піп завжди був завідувачем школи і викладав «Закон Божий».

          З 1900 року почали з’являтися вчителі, які мали відповідну педагогічну освіту. Вони закінчували або духовні училища, або учительські семінарії. Таким першим учителем в селі Калинівці був в 1905-1906 роках Шатик Павло Автономович. Крім навчання в школі,  учителі повинні були організовувати церковні хори й співати в церкві під час церковних богослужінь.

          У 1912-1914 роках за рахунок Земської Управи було побудоване   нове приміщення  так званої земської школи.  Будинок школи був  деревяний, обкладений  цеглою, з центральним водяним опаленням. Приміщення мало дві великі класні кімнати й учительську. Класи були обладнані двомісними партами, а учительська – столами і шафами. У цьому ж будинку було й дві квартири для вчителів. Учителями в 1915-1917 роках були Маковійський Лев Давидович і його дружина Устина Йосипівна.

   Після Жовтневої революції будинок церковно-приходської школи було передано під хату-читальню, а навчання з дітьми проводилось лише   в приміщенні земської  школи. У 1918-1920 роках учителями стали Плохута Іван Степанович та Плохута Лука Степанович. З 1920 року в школі учителювали Неліпович Карпій Якович та Соколовська Віра Степанівна. У 1923 році директором Калинівської школи став Осадчий Йосип Пудович і працював ним до 1947 року.

 

 

 

 

 

        

 

Осадчий Йосип Пудович очолював  педагогічний колектив Калинівської школи 

з 1923 по 1947 рік

 

    У 1929 році приміщення земської школи було розширено за кошти місцевого населення: добудовано дві класні кімнати, учительську та кабінет директора.

      У 1930 році школі було передано ще два будинки з розкуркулених господарств. У них навчалися діти з віддалених кутків села. Так, у будинку, що був розташований біля парового млина, навчалися діти з кутків Довгалівка, Патричене та Вовча. Другий будинок до 1935 року використовувався для навчання малописьменних (лікбез), а пізніше був переданий під квартири для вчителів.

       З 1932 року школа з початкової стала переростати в семирічну,  і перший випуск 24 учнів, які здобули  неповну середню освіту, було зроблено в 1935 році.

       У 1941 році розпочалася Велика Вітчизняна війна. У липні 1941 року в село зайшли німці. За час окупації школа була зруйнована і перетворена на сарай. Було викинуто всі внутрішні стіни, вирізано водяне опалення, вибиті вікна. Тут  поперемінно знаходився військовий лазарет, конюшня, склади.  У такому вигляді постала школа після звільнення села в 1944 році. У 1944-1945 роках силами вчителів і за допомогою колгоспу будинок школи було відбудовано. Було відновлено  5 класних кімнат, учительську і кабінет директора. Що це були за класи,  зараз важко уявити. Вікна були забиті дошками і замазані глиною. У кожному вікні було вставлено по 1-2 невеличкі шибочки. У класах холоднеча. Паперу (зошитів), книжок не було зовсім. Писали на газетах чорнилом, зробленим з бузини. Але взимку, перш ніж щось написати, оте «чорнило» потрібно було в руках розігріти.

   До школи, яка знаходилася у центрі Калинівки, з деяких кутків добиратися було далеко, особливо малечі.  Та й  місця в приміщенні було мало, бо учнів-переростків, які мали йти до 1 класу, наприклад, з тієї ж таки Довгалівки  назбиралося осіб 20. Тому початкову школу в Калинівці саме для учнів 1 класу організували на сусідньому з Довгалівкою кутку Гайдамаківка в одній з просторих сільських хат. Ось що пригадує про навчання у цій школі наш відомий земляк  Олександр Маркович Бандурка: «Господиня цієї хати-школи була добра, ще досить молода, чемна і охайна жінка Марія Осадча.  Офіційно нашу школу називали Калинівська початкова, але ми – дітлахи, наші батьки, рідні та всі знайомі нарекли її  просто – Осадчівська школа.  Клас розміщувався в перегородженій навпіл занавіскою кімнаті: в одній половині ми, в – другій  господиня.  Класної дошки не було зовсім. Просто її ще не встигли тоді зробити, а не тому, що в моїй Калинівці не розуміли її призначення. Класичних типових шкільних парт, звичайно, також не було, Де ж то їх можна було взяти в той час, коли ще точилася війна? Їх заміняли два міцних столи, зроблені з двох, добре підігнаних широких і бездоганно опрацьованих теслярами, а більше нашими ліктями дощок, які були надійно закріплені сільськими умільцями на двох хрест-навхрест збитих ніжках. Якихось там стільців чи табуреток також не було. Їх заміняли такі ж міцні й широкі, як і столи, лавки-ослони.

   Спеціального стола для вчителя теж не було, вчитель примощувався  на ослоні десь в кінці одного із столів або розміщувався на єдиному хазяйському табуреті в торці столу для учнів. Таким чином, вчитель знаходився безпосередньо близько до малого допитливого народу.

   Викладання зводилося в основному до двох предметів: арифметики, більше усної, та письма.» [1, 206]

   Доки до цієї школи не прибув справжній учитель, перші два-три тижні дітей навчав, за спогадами того ж О.М. Бандурки, фронтовик, який доліковував свої рани перед поверненням на фронт. Учитель уподобав арифметику, навчав дітей на прикладах військового життя.

      На початку 1947 року в школу на посаду учителя історії прибув Юхименко Іван Дмитрович, який до цього працював директором залізничної школи № 27 ст. Цвіткове. Він відразу  розгорнув діяльність стосовно вирішення питання про  перехід  Калинівської  школи в систему залізничних. Для цього потрібно було довести документально, що 72% батьків учнів школи працюють на залізниці. Такі документи були зібрані, подані до  Ради Міністрів СРСР, і  вже з нового, 1947-1948 навчального року,  школа була передана до відділу навчальних закладів Одеської залізниці. Директором школи стає Юхименко Іван Дмитрович. Для школи це було великим позитивом, адже Управління залізничних доріг у порівнянні з Міністерством освіти було багатшим господарем  й надавало школам значну матеріальну допомогу. Завдяки цьому було здійснено  капітальний ремонт шкільного приміщення: було  відновлено і засклено   вікна,  відремонтовано і пофарбовано  всі парти, столи, підлогу. У школу почали надходити  зошити.

     У 1949 році Юхименко І. Д. був звільнений з посади директора, а директором школи став Снісаренко Микола Григорович.  Як семирічна,  школа  була великою. У 1951-52 роках у школі було 11 класів-комплектів, у яких налічувалося 387 учнів.

    Однак школою, а точніше місцем де вона знаходилася (далеко від залізниці), було не задоволене керівництво, особливо інспектори й методисти Відділу навчальних закладів, яким до школи потрібно було добиратися пішки 3-5 кілометрів, або ( в кращому випадку) підводою.  Тому керівництво  почали вмовляти Снісаренка М.Г., щоб він зробив документи, за якими школу можна було б повернути в систему шкіл Міністерства освіти. Самому ж Снісаренку М.Г.  було  обіцяно  переведення  в одну з кращих шкіл Одеської залізниці.  Згідно нових документів виявилося,   що батьків-залізничників лише 56%, і це не дозволяло школі залишатися залізничною.  Такі документи підписав тодішній недалекоглядний голова сільської Ради Клименко Антін Карпович.

     1 січня 1954 року вийшла постанова Ради Міністрів про передачу школи в систему Міністерства освіти  з усіма наявними кадрами. Після закінчення навчального року Снісаренка М. Г. звільнили з посади директора, натомість на цю посаду  був призначений Кошеленко Василь Юхимович.

     Цього ж  року школа з семирічної стала середньою.

     Ще за керівництва школою Снісаренка М.Г. було  розпочато будівництво нового корпусу школи, а закінчувалося воно вже за нового директора. Так сталося, що за розтрату  26000 карбованців державних грошей  у  1961 році Кошеленко В.Ю  був звільнений з роботи. Стосовно нього було порушено також кримінальну справу, яка, проте, не знайшла з якихось причин справедливого вирішення.

 

Педагогічний колектив Калинівської школи на чолі з директором Кошеленком Василем Юхимовичем та завучем Педченком Василем Івановичем ( у нижньому ряду третій та четвертий зліва направо), друга половина 50-х років минулого століття

 

   У  1961 році директором Калинівської середньої школи став  Педченко Василь Іванович, уродженець села Калинівки, який почав працювати в школі рідного села з 1947 року спочатку на посаді вчителя, а з 1951 року – на посаді завуча.  Цього року в школі навчалося  372 дітей. Крім калинівських учнів у школі навчалися діти із селища Цвіткове і села Ксаверове. В основному вони  проживали в інтернаті, що був побудований тут же, при школі.

     Однак  школа  почала занепадати, зокрема,  з різних причин зменшувалась кількість учнів у класах. Перш за все, на кінець 60-х років була побудована школа в селищі Цвіткове.  З часом учні з Ксаверового почали  навчатися в Цвітківській та Хлистунівській середніх школах.

     У 1972 році було зроблено останній випуск 10-го класу,  і школа з середньої стала восьмирічною з невеликою кількістю учнів. У 1982 році їх було  132, у  1987  - всього 72. Цього ж, 1987 року, провалився дах на новому, збудованому в 1954 році, корпусі школи. У зв’язку з тим, що  один корпус школи став взагалі непридатним для навчання, а інший (збудований ще земством) знаходився в аварійному стані, було прийнято рішення про будівництво нового приміщення восьмирічної школи на 192 учнівських місця.

    Будівництво  розпочалося у  листопаді 1988 року і закінчилося у 1990 році.   Будівельники працювали не покладаючи рук, адже майже два роки калинівським дітям довелося навчатися у незручних умовах.  Відкриття школи відбулося напередодні 1 вересня 1990 року. Символічний ключ від будівельників отримала директор школи Максименко Надія Михайлівна.

 

 

Директор Калинівської школи у 1985 – 1990 роках

Максименко Надія Михайлівна

Цього ж дня на подвір’ї школи було відкрито пам’ятний знак на честь нашого земляка, воїна-афганця Віктора Прядки.

 

 

Мати, батько та брат Віктора Прядки під час відкриття Калинівської школи та пам’ятного знака на честь воїна-афганця

 

Доречно сказати, що школа знову стала середньою, і у 1992 році  було здійснено випуск учнів 10 класу. Почала зростати кількість учнів у класах, станом на 1 вересня 2002 року їх було 125. Проте з цього часу зменшується  і кількість учнів у школі, і наповнюваність класів.  Школа продовжує залишатися середньою, проте має станом на 1 вересня 2014 року має  лише 29 учнів та  6 класів-комплектів, адже складна демографічна ситуація призвела до того, що у  деяких роках зовсім не було набору до 1 класу.

1 вересня 1991 року директором Калинівської школи  почав працювати Шевчук Володимир Степанович, який самовіддано трудився на цій посаді

 

Шевчук Володимир Степанович очолював навчальний заклад

 з 1991 по 2006 роки

до березня  2006 року  аж до виходу на заслужений відпочинок.

   Традиції школи з 2006 по 2014 рік  підтримувалися педагогічним колективом на чолі з директором Очеретяною Людмилою Василівною.

 

Директор Калинівського НВК з 2006 по 2014 рік

 Очеретяна Людмила Василівна

    З 1 вересня 2014 року директором Калинівського навчально-виховного комплексу призначена Придаток Світлана Миколаївна.

   У 2004 році  Калинівську середню школу було перейменовано у Калинівський навчально-виховний комплекс «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів – дошкільний навчальний заклад», адже, починаючи з 2003 року при школі почала діяти дошкільна група.  Після ліквідації у Калинівці КСП, яке утримувало дитячий садок, діяльність дошкільної установи в селі припинилася. Коли ж на державному рівні було вирішено відновити діяльність дошкільних установ, виявилося, що дітям та педагогам повертатися не було куди добротне, побудоване ще за часів керівництва колгоспом «Жовтень» Степана Феодосійовича Сокуренка,  приміщення дитячого садка  виявилося у жахливому стані. У такому стані воно перебуває й зараз. У школі ж при формуванні дошкільної групи дітям виділено окрему кімнату для проведення занять та ігор, її обладнано індивідуальним опаленням.  Окремо діє також  спальна кімната.

      Ми маємо впорядковану територію, добре обладнані класні кімнати та навчальні кабінети ( їх налічується 13), спортзал, функціонує їдальня.

    У жовтні 2003 року першою ластівкою на шляху інформатизації школи  став подарунок Олександра Марковича Бандурки – сучасний комп’ютер та принтер. На початку 2006 року ми отримали   подарунок від народного депутата  Володимира Дмитровича Бондаренка, який свою перші кроки вчителя-історика зробив саме у стінах Калинівської школи, – комп’ютер та копіювально-розмножувальний апарат.  У тому ж 2006 році за кошти держбюджету школу обладнано сучасним комп’ютерним класом. Нині матеріальну базу НВК поповнено  комп’ютером для бібліотеки, ноутбуком для організації навчально-виховного процесу у початкових класах, плазмовим телевізором, проектором.

   На жаль, демографічна ситуація на селі складається таким чином, що особливих перспектив у розвитку освіти на селі не передбачається, але педагогічний колектив намагається створювати всі умови для навчання та виховання підростаючого покоління.

    

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.Бандурка О.М. Триста п’ятдесят років мого життя / Переднє слово Л.М.Кравчука.  – Харків: НУВС, 2001 р. – 480 с., іл..

2. Педченко В.І. Рукописний  збірник «Записки з історії села Калинівки». – Калинівка: 1988 р. – 22 с.

 

Пошук
Календар
«  Лютий 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728
Архів записів
Друзі сайту

Copyright MyCorp © 2018
Зробити безкоштовний сайт з uCoz